Комунальна установа "Інклюзивно-ресурсний центр" Тальнівської районної ради Черкаської області

Порушення розумового розвитку.

Порушення розумового розвитку — досить складна й одно­часно недостатньо розкрита на сьогодні особливість перебігу розвитку дитини. Відомо, що одна з першопричин порушення розумового розвитку — органічне ураження головного мозку плоду у внутрішньоутробний період. Водночас ця особливість дитини не обмежує її можливості розвиватися та жити у сус­пільстві, маючи власні перспективи. Порушення розумового розвитку — лише особливий розвиток дитини, який не вичер­пує усіх її потенційних можливостей.

Для визначення ступеня розумової відсталості використову­ють інтелектуальний коефіцієнт (IQ), який визначає кількісну оцінку інтелекту й визначається на основі аналізу виконаних стандартних психологічних тестів.

При інтелектуальному розвитку нижче вікової норми IQ дорівнює 50—70. Такий рівень інтелекту достатній для розвитку побутового мовлення, для опанування спеціальних програм, що базуються переважно на конкретно-наочному навчанні, яке проводиться в повільнішому темпі, а також для оволодіння трудовими та професійними навичками, відносної адекватності й самостійності поведінки в звичайному оточенні. Порівняно з іншими ступенями розумової відсталості (імбецильність, ідіо­тія) при інтелектуальному розвитку нижче вікової норми риси особистості й характеру відзначаються більшою диференціацією та індивідуальністю. Завдяки вашому психічному розвитку такі діти в багатьох випадках адаптуються у звичайних умовах життя.

Особи з інтелектуальним розвитком нижче вікової норми набувають мовленнєвих навичок із певною затримкою, але більшість таких індивідів здатні використовувати мову в побуті: можуть підтримувати бесіду та брати участь у клінічному опитуванні. Більшість із них досягають повної незалежності у сфері догляду за собою (вживання їжі, вмивання, одягання, контроль за функціями кишківника й сечового міхура), у них формуються практичні й побутові навички, якщо розвиток проходить значно повільні­ше, ніж при нормі. Основні труднощі частіше спостерігаються у сфері шкільного навчання, де в багатьох проблеми виникають під час навчання читання та письма. У більшості випадків для таких дітей можливе працевлаштування, яке потребує здібностей не так до абстрактного мислення, як до практичної діяльності, зокрема малокваліфікованої праці. У соціокультурних умовах, які не потребують продуктивності в теоретичній сфері, певний ступінь інтелектуальному розвитку нижче вікової норми сам по собі не становить проблеми. Проте за значної емоційної та соціальної незрілості можуть з’явитися наслідки обмеження соціальної ролі, наприклад, неможливість упоратися з вимогами, що пов’язані з подружнім життям чи вихованням дітей або труднощі адаптації до культурних норм та традицій.

На особливості розвитку дитини значною мірою впливає характер стосунків з оточенням, який складається упродовж усього її життя. Дорослий є тим необхідним рушієм, який власним ставленням до дитини формує її світогляд та сприй­няття нею оточуючих і самої себе. Особливе значення стосунки з дорослим мають у період дошкільного та молодшого шкіль­ного віку.

Діти з інтелектуальному розвитку нижче вікової нормиспецифічно сприймають соціум та виражають емоційне ставлення до нього. Постійне активне залучення дорослого до розвитку дитини сприятиме її входженню соціум, розвитку у неї необ­хідних соціально значущих якостей та вольових характерис­тик, які забезпечать їй активну усвідомлену позицію.

Кожний крок батьків має працювати на розвиток та ви­ховання вашої дитини. Доцільно, починаючи з раннього віку, спілкуватися з дитиною, розмовляти з нею, надавати різну інформацію залежно від віку та стану пізнавальних (інтелектуальних) процесів, за допомогою яких людина пізнає навколишній світ (сприймання, пам'ять, мислення мовлення та ін.).

Потрібно називати предмети, які оточують дитину у вашому помешканні, якими користуєтеся ви і дитина під час харчу­вання (посуд), одягання (назви одягу), відпочинку (ліжко, сті­лець, стіл та ін.), організації дозвілля, ігрової діяльності (назви іграшок), прогулянок, пізніше відвідування різних закладів (поліклініка, зоопарк, магазин, цирк тощо).

Називати дії, які виконуються ("будемо їсти, одягатися", "беремо ложку, тарілку, хліб", "одягаємо штанці, сорочку та ін.", "миємо руки" тощо).

Називати основні кольори предметів з якими безпосередньо стикається дитина (м'ячик червоний, огірок зелений, кубик зелений, червоний, жовтий тощо). Під час прогулянки, нази­вати тварин, які зустрічаються у подвір'ї, на вулиці, рослини (це дерево, це квітка, це травичка), будівлі (це будинок, дитячий майданчик), засоби пересування (машина, автобус, літак, вело­сипед та ін.).

Батьки повинні знати: що у дошкільному віці (від 3 до 6 років) дитина, має бути постійно залучена до спілкування з близь­кими й оточенням. Зосередженість дитячої гри у цьому віці на предметах, а не на взаємодії у грі з іншими людьми, може негативно позначитися на розвитку дитини в подальшому. Іг­норування дорослими, того факту, що у грі дитина не засвоює рольових параметрів ("мама - доглядає за дитиною", "тато - це той, кого слухаються"), може призвести у подальшому до фік­сації дитини на грі з предметами. Водночас гра з предметами не забезпечує розвитку у дитини необхідних здібностей (розу­міння, сприйняття, довільності у діяльності та ін.) та навичок (повторення, прийняття рольових позицій, технічне виконання рольових позицій та ін.), від яких залежить успішне оволодіння навчальною діяльністю у школі.

Саме тому доцільно постійно в ненав'язливій формі, врахо­вуючи можливості дитини, пояснювати правила і норми сюжетно-рольової гри й обов'язково отримувати зворотний зв'язок від дитини (уточнення, як вона їх сприймає і розуміє). Гра забезпечує формування самооцінки дитини.

Готовність до навчання у школі — це певний рівень загаль­ного психічного розвитку дитини (пам'яті, мислення, мовлення, уваги та ін.), що складається наприкінці дошкільного віку й забезпечує її успішну адаптацію до вимог школи. Це стосуєть­ся, насамперед, рівня розвитку дитячого мислення: здатності порівнювати об'єкти, знаходити між ними спільне й відмінне, однакове, робити елементарні узагальнення (назвати одним словом предмети або їх зображення), володіти поняттями, котрі свідчать про обізнаність дитини з навколишнім світом (одяг, взуття, меблі, посуд, овочі, фрукти, квіти, рослини, тва­рини тощо), а також визначати великі й маленькі предмети, орієнтуватися у просторі (внизу, вгорі, під, над). Усе це — основа для подальшої навчальної діяльності дитини, засвоєння нею знань шкільної програми.

Рекомендацію про оптимальні умови навчання вашої дитини має дати регіональна психолого-медико-педагогічна консультація на основі діагностичного обстеження відповідним: спеціалістами (психологом, лікарями, педагогом, логопедом) ознайомлення з документами дитини, які подають батьки залежно від віку її та умов виховання (дошкільний заклад, виховання вдома, заняття в реабілітаційному центрі тощо). Обстеження дитини здійснюється у присутності батьків, котрі особисто звертаються до цієї установи на підставі одержаними матеріалів, що свідчать про особливості психічного розвитку дитини.